1. Світлана
  2. Навчання під час карантину
  3. Середа, 20 травня 2020
  4.  Subscribe via email

У культурі практично будь-якого народу є речі, які відображають його особливу національну традицію. Як відомо, в Україні таким етносимволом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами, символами та знаками. Скажімо, калина є уособленням краси, кохання, ромб – знак родючості землі, хрест символізує Бога, чорнобривці та цвіт вишні завжди були символом материнської любові тощо.

Для українців День вишиванки відносно нове свято, яке сприяє єдності та культурного відродження українського народу. Фіксованої дати святкування, на жаль, не існує. У 2020 році День вишиванки припадає на 21 травня. Воно відзначається в третій четвер травня.

Пам’ятаємо 2006 рік, коли студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича прийшли одного дня в українському традиційному одязі. Спочатку «Всесвітній день вишиванки» підтримали кілька десятків студентів і викладачів університету, але в подальші роки свято вийшло на всеукраїнський рівень, до нього приєдналася українська діаспора по всьому світу, а також всі охочі підтримати Україну.

Вишиванка як феномен української культури недостатньо вивчено і досліджено. Проте доведено, що вишивки налічують понад 200 старовинних швів, а вишивка хрестиком, яку багато хто вважає традиційно українською, прийшла до нас з Європи лише в XIX столітті.

Останнім часом українська вишивка стала з’являтися на одязі відомих людей, вона міцно закріпилася в модні тренди. Зарубіжні дизайнери не тільки робили сорочки та сукні, схожі на традиційні українські елементи, але і без поглиблення в українську культуру шили речі з вишивкою. Сьогодні зростає кількість українців, які обирають вишиванки на буденний день. Це модно, стильно, практично взагалі та демонструє патріотизм зокрема.

У народному фольклорі існує багато легенд про вишиванку, наприклад, українська вишита сорочка вважався оберегом, який містить сакральні символи та енергетику вишивальника; для оздоблення наші предки використовували два кольори, де червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі, а чорний – наділяли магією життєвої сили рідної землі; блакитного і синього кольору в дитячій вишивці остерігались, бо вважалося, що це сиротинські кольори. Проте, на диво, традиційні нині маки в оздоблені не використовували, бо вважалися символом печалі та смерті. 

Історичні довідки науковців свідчать, що вишивання, як ремесло відоме ще за скіфів, а от першу школу вишивки в Київській Русі заснувала в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Анна.

Повсякденним одягом вишиванка стала завдяки Івану Франку та Микиті Хрущову. Останній мав колекцiю чудового українського вбрання та одягав його залюбки., а в історії зберіглася історія про американського фермера Рокуела Гарста, який пропонував Хрущову за вишиванку елiтного коня.

Як відомо, кожен регіон України вирізнявся власною вишивкою, технікою вишивання.

Вишиванка вміє розмовляти, бо в ній закодовані цілі тексти чи послання, тому не слід купувати виріб, якщо не знаєте бодай основних понять. Останнім часом існує думка, що саме імена у вишиванках почали кодувати саме зараз.

Вишиванка, наче броня українців від зла та недоброго ставлення. Тому обов'язково купіть або, краще, вишийте собі сорочку.

Легенда про вишиванку

 

Був час, коли почали на землі люди дуже вмирати. Від невідомої хвороби. Отак йде людина і враз упаде, почорніє, спіниться і немає людини.

Уже й до лісу люди тікали. Та за ними гналася й хвороба. Не жалувала ні дітей, ні стареньких. Наступав час, що вже й ховати померлих не було кому...

А жила в селі біля Дністра бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловікаі дітей. Лише найменша Івaнкa ще залишилась. Береже мaтіp дочечку, як скарб найдорожчий.

Але не вберегла... Почала хворіти Івaнкa, не їсть, а тільки п’є, блідніє, тане просто на очах. А ще просить мaмy:

— Врятуй, мамо, я не хочу вмирати!

І так ті очі благають, що бідна жінка місця собі не може знайти.

Одного вечора до хати прийшла якась бабуся стара.

Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?  А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабусю сердешна, як Бога прошу, спаси, порятуй наймолодшу. Не лиши одну на стapість!

Взяв стару за серце той плач і сказала:

— Розповім я тобі таємницю тієї злощасної хвороби. Але обіцяй, що не проговоришся. Дитиною присягни!

— Присягаю... Донькою!

— Знай, послав цю Смерть Господь Бог. Грішних багато на Землі. Сказав Бог робити мертвими усіx, на кому немає хреста. А чортяки потішилися і всіx, на кому не видно хреста, умертвляють. Що їм до людських душ? Ото і вмирають праведні з грішними разом... Ти тяжко перенесла смерть дітей. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і повсюди хрести. Та ший їх чорні або червоні, щоби далеко чорти бачили... Але не кажи нікому, бо смерть доченьки побачиш...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дівочу сорочечку. Є на завтра до сонця і хрести, і хрестики. І собі понашивала. А дочечка міцнішала щодень і просила матінку:

— А виший іще терен... А калину...

Дуже люди тому вишиттю дивувалися, то казали, що збирається йти в ліс самітницею. Хрести ж треба на благословення Боже і проти поголосу.

З тим вже дочка  Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від туги, як бачить, що знову понесли покійника на цвинтар.

Якось вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула матінку за рукав на сусідів двір. У домовинці виносили з хати двох хлопчиків, Іванчиних ровесничків.

Помарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує донечку, а думи все в голові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

А діти вмирають...

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

...А люди мруть... Не втрималася. Від хати до хати бігла:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Виживете! Рятуйтеся!

Люди замикались в xaтах. Вважали, що прийшла пора і  Марії.

Марія побігла в дім, взяла на руки Івaнкy і пішла до церкви. Забила з усієї сили в дзвін. За хвильку уже усі позбігалися.

Поцілувала Марія доньку і сказала до людей:

— Не вірите! Думаєте, що здуріла? Та хай так буде, діток мeні ваших жаль..., — на тому зірвала з Іванки сорочку вишиту.

Дитина на очах почорніла і померла.

— Вбивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, – так і впала мертвою біля донечки...

Від тоді відішла хороба. А люди носять вишиванки. Потім зникла потреба у вишитих хрестах. Так мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Носять оту красну одіж і до тепер.

Але мало хто знає, звідки прийшла та краса до людей...

 

Записано від І. М. Розвадовського, 1918 р. н., у м. Теребовлі в 1978 р

Comment
There are no comments made yet.


There are no replies made for this post yet.
Be one of the first to reply to this post!
Гість
Submit Your Response
Upload files or images for this discussion by clicking on the upload button below. Supports gif,jpg,png,jpeg,zip,rar,pdf
• Remove Upload Files (Maximum File Size: 2 MB)